Когнітивний дисонанс: Когнітивний дисонанс — Вікіпедія

Что такое когнитивный диссонанс?

Когнитивный диссонанс — это психологический дискомфорт, который вызван противоречием между имеющимся устоявшимся представлением человека и свежей поступающей информацией, проще говоря — это любое несоответствие ожиданий и действительности.

Примером когнитивного диссонанса можно считать басню Крылова «Лисица и виноград». Голодная лисица увидела виноградную лозу со свисающими гроздьями и хотела до них добраться, да не смогла и, уходя прочь, сказала сама себе: «Ну, что ж! На взгляд-то он хорош, Да зелен — ягодки нет зрелой: Тотчас оскомину набьешь».

В лисице уживались два несовместимых чувства — желание и разочарование. Высказанная ею критика была способом нейтрализовать этот дисбаланс и разрешить конфликт.

Люди подсознательно стремятся к внутренней согласованности. Противоречивость приводит к психологическому дискомфорту, поэтому человек избегает информации, которая не совпадает с его убеждениями и ценностями. Так он пытается сохранить душевное равновесие и быть счастливым.

В большинстве случаев люди стараются понизить свой когнитивный диссонанс одним из четырех способов:



Допустим, вы худеете и перед вами лежит пончик.

1. Изменяют поведение: «Я не буду есть пончик».
2. Обосновывают свое поведение, изменяя противоречивые мысли или добавляя новые: «Я могу есть пончик раз в неделю» или «Сейчас я съем пончик, а вечером схожу на пробежку, чтобы сжечь лишние калории».
3. Изменяют самооценку или ценности, уменьшают или преувеличивают их важность: «Да зачем мне пресс и плоский живот, жизнь коротка, и ей надо успеть насладиться».
4. Игнорируют или отрицают информацию, которая противоречит существующим убеждениям: «Это некалорийный пончик, поэтому я его ем», или: «Я читал, что регулярное употребление пончиков полезно для здоровья».

Как использовать когнитивный диссонанс в дизайне и маркетинге

Прежде чем соотнести когнитивный диссонанс и маркетинг, важно понять, что, столкнувшись с когнитивным диссонансом, люди хотят сделать что-то, чтобы уменьшить внутренний конфликт, который они чувствуют.

Вернемся к примеру с пончиком. Кафе может ввести в меню действительно низкокалорийный продукт или сделать акцент на том, что в нем содержатся натуральные и полезные ингредиенты, чтобы уменьшить вину сидящего на диете.

Задача маркетолога — уменьшить диссонанс пользователей. Если вы уверяете, что ваш продукт прост в использовании, но при этом на сайте трудно ориентироваться, посетители начнут сомневаться в обещанной простоте продукта.

Помните: любая несогласованность в вашем дизайне и маркетинге увеличивает диссонанс.

Хорошие способы использования когнитивного диссонанса

Когнитивный диссонанс может быть инструментом убеждения. Зачастую его используют в виде техники Foot-in-the-Door (в переводе с английского — нога в дверном проеме). Ее суть заключается в снижении сопротивления пользователя путем постепенного усложнения поставленной перед ним задачи.

Представьте, что вы работаете над онбордингом для своего продукта. Перед тем, как просить пользователей о большой услуге (стать платящим клиентом), сначала попросите их о настолько маленькой услуге (бесплатно зарегистрироваться в один клик), что они, скорее всего, исполнят вашу просьбу.

Как только они «ступили за дверь», вы, подождав немного, можете попросить их о более крупной услуге. В конце концов, вы сможете побудить их стать платящим пользователем вашего продукта.

Как еще можно использовать этот принцип в маркетинге:

• Скидка на первую покупку. Помимо магнетического воздействия слова “скидка”, здесь включается и техника Foot-in-the-Door. Скидка может быть очень большой, а купить за скромные деньги совсем несложно. Первый шаг состоялся, и дальше человеку можно предложить товар за большую цену.
• Продуктовые линейки. Предложение в целом интересует клиента, но купить сразу дорогой продукт – страшно. А вот купить что-то недорогое (или получить бесплатно) человек может сразу. Затем могут следовать покупки более дорогих товаров, и при хорошем качестве многие покупатели доберутся и до сегмента с максимальными ценами.

На Фотостране мы активно используем этот прием. Предлагаем пользователям забрать бесплатный подарок:

А чуть позже, купить набор со скидкой:

• Продвигай дешевый товар, а продавай прибыльный. Так делают магазины Икеа, выпуская билборды и листовки со стаканами и полотенцами практически по себестоимости. Но, приехав в магазин за стаканами, почти каждый посетитель выходит с тележкой, нагруженной товарами с высокой маржой.

Зачастую люди регистрируются на бесплатные сервисы потому, что им это навязали, а не потому, что это было им необходимо. Тут и появляется маленький когнитивный диссонанс, который люди пытаются нейтрализовать с помощью одного из четырех названных способов.

Используя технику Foot-in-the-Door, вы повышаете вероятность того, что кто-то исполнит вашу просьбу. Важно при этом не быть чересчур настойчивым, потому что пользователь от вас отвернется. Чрезвычайно важно дать людям время отдохнуть и разобраться в своих мыслях, если вы хотите, чтобы это техника оказалась эффективной.

Дело в том, что при выполнении действия в первый раз в сознании человека формируется определенная модель поведения, к который он прибегнет при следующем идентичном призыве к действию.

Каждый раз, когда вы просите пользователя об услуге, вы создаете маленький когнитивный диссонанс, который пропорционален масштабу услуги. Именно поэтому продукту нужен такой дизайн, чтобы у пользователя было время на то, чтобы самому разобраться с когнитивным диссонансом.

Представьте мысли пользователя после бесплатной регистрации: «Зачем я подписался на этот продукт? Я думаю, он может быть полезен мне… Мне кажется, что он мне нравится». Теперь самое время попросить о другой маленькой услуге, затем выдержать паузу и продолжать.

Чем больше услуг оказал пользователь, тем крупней может быть ваша следующая просьба. Побуждая людей инвестировать в ваш продукт, вы создаете доверие и зависимость.

С помощью когнитивного диссонанса вы можете превратить пользователей в лояльную аудиторию. Но это возможно только в том случае, если вы используете диссонанс грамотно. Не будьте назойливы и убеждайте пользователей так, чтобы взаимодействие с вашим продуктом доставляло им удовольствие.

Когнітивний дисонанс

Когнітивний дисонанс – це стан психологічного дискомфорту, викликане зіткненням у свідомості людини суперечливих знань, вірувань, переконань, уявлень, поведінкових установок, щодо певного об’єкта або явища. Теорію когнітивного дисонансу запропонував Леон Фестингер в 1957 році. Згідно їй, стан когнітивного дисонансу не влаштовує людини, тому в ньому виникає несвідоме бажання – узгодити свою систему знань і переконань або, висловлюючись науковою мовою, досягти когнітивного консонансу. У цій статті, друзі, я розповім вам про когнітивному дисонансі звичайним зрозумілим більшості людей мовою, щоб ви мали повне і чітке уявлення про це – негативному спонукальних стані.

Для початку давайте з’ясуємо, чому стан когнітивного дисонансу є негативним і до чого саме і чому воно спонукає нас. Можливо, шановні читачі, ви помічали, що ваш мозок постійно прагнути до того, щоб навести порядок у всьому, що ви бачите і чуєте навколо себе. А чи часто ми у своєму житті бачимо і чуємо те, що не сходиться з нашими власними установками? Ну, припустимо, не часто, але таке відбувається періодично, погодьтеся. Ми з вами іноді спостерігаємо логічну непослідовність у діях інших людей, спостерігаємо події, які за своєю структурою можуть не відповідати нашого минулого досвіду і наших уявлень про них, тобто, ми можемо не розуміти закономірність спостережуваних нами подій, вони можуть здаватися нам нелогічними. Також іноді ми можемо спостерігати невідповідність когнітивних елементів культурним зразкам, тобто, кажучи простіше, нормам. Це коли людина щось робить не так, як треба робити – з нашої точки зору. Належить робити так, а він робить по-іншому, порушуючи певні правила. Так от, коли ви бачите подібні нестиковки, нелогічність, невідповідність – які відчуття ви переживаєте? Негативні, вірно? Це відчуття дискомфорту, відчуття легкого роздратування, а в деяких випадках – це відчуття розгубленості, тривоги і навіть відчаю. Ось чому говорячи про когнітивному дисонансі, ми говоримо про негативний спонукальних стані. Тепер давайте подивимося, до чого воно спонукає нас.

А воно спонукає нас до приведення чого-небудь у відповідність з установленими нормами, правилами, переконаннями, знаннями. Нам потрібна чітка, ясна, правильна картина світу, в якому все відбувається зі зрозумілих нам законам і відповідає нашим знанням і переконанням. В такому світі ми відчуваємо себе комфортно і безпечно. Тому в стані дисонансу наш мозок прагнути до того, щоб знизити ступінь невідповідності між тими установками, яких ми дотримуємося. Тобто, він прагнути до того, щоб досягти когнітивного консонансу – взаємної узгодженості, врівноваженості стану елементів когнітивної системи. Це одна з гіпотез Леона Фестингера. Згідно з другою його гіпотезою, індивід, прагнучи до того, щоб знизити виник у нього дискомфорт, намагається обходити стороною ситуації, здатні цей дискомфорт посилити, наприклад, шляхом уникнення певної – незручній для нього інформації. Я скажу інакше – наш з вами мозок намагається уникати невідповідності між тим, що він сприймає через наші органи почуттів і тим, що він знає. Говорячи простіше – наш мозок намагається досягти відповідності між зовнішнім і внутрішнім світом різними способами, в тому числі і за рахунок відсіювання певної інформації. Нижче я розповім більш докладно про те, як він це робить.

Таким чином, коли виникає невідповідність двох когниций [знань, думок, понять], у людини виникає когнітивний дисонанс, і він відчуває психологічний дискомфорт. І цей дискомфорт спонукає його до того, про що я написав вище, тобто, до спроби привести все у відповідність зі своїми знаннями, установками, переконаннями, правилами і нормами. І в цьому є певний сенс. Наш мозок не випадково працює саме так. Справа в тому, що узгодженість наших знань, необхідна нам для розуміння тієї реальності, в якій ми знаходимося. А це розуміння в свою чергу, необхідно нам для вироблення відповідної моделі поведінки в тій або іншій ситуації, здатної виникнути в цій реальності. Що в свою чергу, робить навколишній світ для нас більш передбачуваним, а нас до нього більш підготовленими, що дозволяє нам відчувати себе в більшій безпеці. Потреба в безпеці – це одна з основних потреб людини.

Ми повинні мати пояснення всьому і вся, що ми спостерігаємо у своєму житті. Всі спостережувані нами явища, повинні відповідати нашій логіці і бути зрозумілими нам. Проте зрозуміти все, що є в цьому світі і тим більше все з усім узгодити – неможливо. Тому стану когнітивного дисонансу переслідує нас постійно. Протиріччя між тим, що ми знали, знаємо і дізнаємося в даний час, і тим, що відбувається насправді, будуть постійно. Будуть вони тому, що ми живемо у світі невизначеності та непередбачуваності, і це нас лякає. А оскільки наш мозок не може почувати себе комфортно в стані невизначеності, бо в його завдання входить – вберегти нас від всіляких небезпек, до яких ми повинні бути готові, а значить і знати про них, то він весь час буде намагатися передбачити, пояснити, виправдати, досліджувати всі спостережувані ним, з допомогою органів почуттів явища. Тобто, наш мозок постійно малює для себе повну картину світу, спираючись на наявні у нього дані про нього, намагаючись зробити цю картину завершеною і зрозумілою для себе, що нерідко змушує людей з поверхневими знаннями про різні речі помилково вважати, що вони знають все. Але ми знати не можемо, якими б розумними не були ми.

У житті постійно виникають ситуації, що викликають дисонанс. Наприклад, дисонанс виникає завжди, коли необхідно зробити вибір. Необхідність зробити вибір – занурює нас у стан невизначеності, ми не знаємо точно, до чого може привести нас те чи інше наше рішення, а хочемо знати. Ми хочемо зробити правильний вибір, хочемо отримати найкращий результат з усіх можливих результатів. Але парадокс полягає в тому, що часто ми навіть не маємо уявлення про те, що може бути для нас найкращим результатом. Таким чином, чим важливіше для людини вибір, тим вище ступінь дисонансу, тим неспокійнішим ми себе почуваємо. Тому деякі люди люблять, коли хто-небудь інший робить вибір за них, і при цьому вони хочуть, щоб цей вибір виявився максимально правильним. Однак подібне перекладання відповідальності на інших людей, у середньо – і довгостроковій перспективі себе, як правило, не виправдовує.

Людина, як ми вже з вами з’ясували, не любить перебувати в стані дисонансу, тому він прагне повністю від нього позбавитися. Але якщо це, по тим або іншим причинам, неможливо зробити, то людина прагнути зменшити його, всіма доступними йому способами. А цих способів декілька. Давайте детальніше розглянемо їх.

По-перше, для приведення у відповідність своїх установок людина може змінити свою поведінку, щоб зробити його максимально правильним, перш за все в своїх власних очах. Розглянемо простий приклад – палить людина може дізнатися про те, що куріння шкідливе для здоров’я. Хороший, до речі, приклад, життєвий. Так от, після того, як він дізнається, перед ним постане вибір – кинути палити, щоб не шкодити своєму здоров’ю, або, знайти виправдання цієї своєї шкідливої звички. Або, він може взагалі уникати цієї теми, щоб не думати про неї. Припустимо, що людина не захоче змінити свою поведінку, тобто, не захоче кинути курити. Тоді він може почати заперечувати, що куріння шкодить його здоров’ю, спираючись на розкопану їм десь інформацію, згідно з якою, куріння не тільки не шкідливо, а навіть корисно для здоров’я людини. Або, як я вже сказав, він може уникати інформації, що вказує на шкоду куріння, щоб відчувати себе комфортно. Загалом, якесь рішення людина все-одно візьме. Адже наша поведінка, має відповідати нашим знанням, нашим установок, правил. Ми повинні бути впевнені в тому, що чинимо правильно. Або наші знання повинні відповідати нашому поведінки. Звичайно, розумніше змінити свою поведінку, щоб привести його у відповідність зі здоровим глуздом. Якщо що-то нам шкодить – ми повинні уникати цього, а не шукати йому виправдання. Але наш мозок може обманювати сам себе, і він це часто робить. Комфорт для нього важливіше об’єктивності.

« Депресія
Ніколи не висловлюйте своє невдоволення »

Що варто знати про когнітивний дисонанс

Наше самоусвідомлення і спроби подолати когнітивний дисонанс можуть лежати в основі виправдання дій політиків, за яких ми голосували, а вони чомусь не виправдали очікувань

Завжди люб’язна тиха людина раптом матюкається і кричить. Відома інста-дієтологиня нишком їсть шаурму на ярмарку. Україномовний кумир підтримує проросійського політика. І ми щоразу шоковані та думаємо: «Як же ж так? Та не може бути!». Це і є когнітивний дисонанс.

Явище, коли наші попередні уявлення не узгоджуються з новою інформацією, тож ми хочемо позбутися цієї прикрості. Загалом наше самоусвідомлення і спроби подолати когнітивний дисонанс можуть лежати в основі виправдання дій політиків, за яких ми голосували, а вони чомусь не виправдали очікувань, в надто критичному ставленні до людей, яким ми заздримо чи не хочемо підпускати до себе, толерантності до насильства, виправданні ксенофобії, а також шкідливих звичок.

Як люди зазвичай долають когнітивний дисонанс?

◾ Знецінюють значення явища, яке спричиняє дисонанс, як-от «мова не має значення, головне не красти і бути патріотом».

◾ Шукають інформацію, яка підтвердить їхні попередні уявлення. Це так зване confirmation bias — викривлення в бік підтвердження, яскраво проілюстроване антивакцинаторами.

◾ Уникають потрапляти в ситуації, що викликають дисонанс: наприклад, не хочуть знати про умови і наслідки виробництва в Китаї та Бангладеші, чи утримання тварин на фермах.

Не вся критика усталених уявлень погана

◾ Створюють «соціальне прикриття», що ніби применшує «провину», як-от пишуть з десятого айфона пости проти капіталізму і глобалізації, чи їдуть на дизельному авто на кліматичний марш (хоча це уже якась рекурсія когнітивного дисонансу).

Виглядає не дуже конструктивно. Хоча буває використання когнітивного дисонансу на краще. Так, можна застосовувати його для підвищення мотивації і змін уявлення про себе. Наприклад, ми думали, що не здатні щось зробити чи витримати, а виявилося, що дуже навіть можемо, тому тепер створюємо консонантні уявлення, згідно з яким ми сильні і здатні успішно виконувати складні завдання.

Якщо в нас є якесь деструктивне і неприємне уявлення про щось — «мене ніхто не любить» — можна створити собі когнітивний дисонанс, відшукавши об’єктивні докази за і проти. Дуже ймовірно, що доказів того, що оточуючі до нас ставляться переважно добре, лояльно і люблять, буде більше, ніж доказів того, що «ніхто не любить». Завдяки прагненню до консонансу ми змінимо погляд. Таке часто трапляється, коли малознайомі люди приходять на допомогу чи давні друзі вітають з Днем народження.

З-поміж іншого, когнітивний дисонанс може виникати, коли дійсність підсовує нам аргументи, що суперечать нашим позитивним уявленням про себе чи близьких. Як би ми не намагалися критично і тверезо себе оцінювати, нам все одно не хочеться отримувати від буття свідчення власного боягузтва, слабкої волі, непослідовності чи недалекоглядності.

До речі, деякі риси, які ми не любимо в інших, є частиною нас самих, яку так не хочеться визнавати. Про це писав Герман Гессе, а слідом за ним — низка психологів. Тому нам треба позбутися цього неприємного відчуття, здолавши дисонанс у будь-який доступний спосіб.

Ставлення до куріння — енциклопедичний приклад подолання когнітивного дисонансу і уникнення негативних суджень щодо самих себе.

Припустимо, ми вирішили покинути куріння, але через тиждень знову вийшли з колегами до курилки. Нам неприємно, що ми зірвалися, і ось ми уже змальовуємо себе як безвільну людину. Свідомо чи підсвідомо. Це неприємно. Треба зробити так, щоб не боліло і до нас повернулася самоповага. Що робити?

Можна себе публічно чи приховано соромити, щоби довести твердість своїх намірів курити. А можна розповідати собі та іншим, що то, насправді, була випадковість, ви можете довго не курити, і взагалі вихлопні гази шкідливіші за цигарки, а їх не забороняють.

З наступними зривами чи відмовою від ідеї припинення куріння назавжди можуть виникнути аргументи, що від раку легень, насправді, вмирають пізно, що є люди, генетично до раку легень не схильні, що краще знімати стрес і полегшувати тривожність тут і зараз за допомогою нікотину, аніж кинути курити і ходити та нервувати решту життя. І те, життя короткого і сповненого хворобами через стрес. Та й взагалі можна сказати, що куріння вам необхідне, аби мати змогу неформально спілкуватися в курилці, чи бути більш зосередженими і творчими. А ще це підтримка економіки через сплачування акцизу.

Формувати так звані консонантні уявлення просто і переконливо — це така собі анестезія. Консонантні уявлення хоч і допомагають здолати дисонанс і покращити уявлення про самих себе, та заважають нам змінювати звички, поратися з помилками та обривають зв’язки зі справді значущими речами: здоров’ям, стосунками, амбіціями. Як, крім випадку з курінням, когнітивний дисонанс може псувати здоров’я? Ось кілька прикладів:

◾ Ми стабільно набираємо вагу, але нічого не робимо, аби це зупинилося. Адже «це — боді-позитив, треба любити себе, такими як є, хорошої людини має бути багато, ніхто не має мені казати, як виглядати, зв’язку ваги і передчасної смертності не існує, на здоров’я вага не впливає».

Насправді, ожиріння підвищує ризики раку підшлункової, молочної залози та прямого кишківника, серцево-судинних хвороб і цукрового діабету. Тому краще вчасно знайти та усунути причину набору ваги, поки до ожиріння далеко. Нам може бути неприємно зізнатися собі в систематичних помилках, чи страшно йти до лікаря або психотерапевта розбиратися з гормональним балансом і харчовими розладами. Але це варто зробити.

◾ Ми не їмо овочі та фрукти. Що можна собі вигадати? «То все хімія і ГМО. У фруктах багато цукру. Рослинна їжа — це дорого, особливо взимку. Краще пити БАДи — там хоч точно вітаміни присутні».

Тим часом, дійсність така, що можна навіть взимку їсти достатньо овочів і фруктів, і це буде не найдорожча стаття витрат на харчування (вироби з м’яса та алкоголь значно, значно дорожчі). Жодні пігулки не замінять їжу, в якій є клітковина, мінерали, амінокислоти, смак та аромат. Але визнати, що займатися закупами незручно, готувати коренеплоди чи бобові невідомо як, і їсти пельмені чи цукерки простіше, мало кому хочеться.

◾ Ми не ходимо до лікарів на регулярні перевірки. Ніхто не хоче вважати себе інфантильним, лінивим чи несвідомим. Натомість, легше придумати, що «ці лікарі тільки лякають, як прийдеш і почнеться купа аналізів, прописують казна-що, ще й повчають, як мені харчуватися і спати».

Зі стоматологами те саме. Ми віримо в «карієс Шредінгера», який в нас може бути, а може і не бути, поки лікар не зазирне із зондом і дзеркальцем до рота. Бо як зазирне, точно щось знайде, і тільки гроші й віддавай. Насправді, ми боїмося лікарів, обстежень, самі вважаємо хвороби за тавро. Та при цьому, що довше ми тягнемо із профілактичним оглядом в стоматолога, гінеколога, якогось іншого лікаря, то більші шанси, що на огляді виявимося хворими.

Це ще не все. Наше самосприйняття працює так, що часто ми визначаємо свої думки і цінності виходячи з власних вчинків, а не діємо, виходячи зі своїх цінностей. Наприклад, якщо в розмові ми «здали» друга, розповівши дуже інтимну інформацію про нього чи неї, то можемо прийти до висновку, що і друг той нам не друг, і розповісти секрет про нього було необхідно.

Що з цим робити?

По-перше, бути добрішими до себе. Добрішими не в сенсі балувати себе, як домашнього кота, і йти шляхом найменшого спротиву. А прийняти факт, що ані ми, ані хтось інший досконалим не є, ми парадоксальні і суперечливі, та маємо з цим жити. Погодитися, що картати чи принижувати самих себе через помилки — це деструктивний шлях. А постійно створювати собі знеболювальне у вигляді консонансних уявлень не варто. Можна прийняти нову інформацію, і рухатися далі.

По-друге, здолати дисонанс не «анестезією», а зміною власної поведінки. Можна кинути курити чи обірвати токсичні стосунки, замість щоби шукати 100 500 виправдань для себе чи для дій інших.

По-третє, знайти достовірну інформацію. Це допоможе або змінити уявлення про речі, що не в’язалися з вашими уявленнями, або ж лишитися при власній думці, що виявилася таки правильною. Головне — шукати інформацію з неупереджених адекватних джерел.

Зокрема, важливо бути відкритим до нової інформації і розуміти, що не вся критика усталених уявлень погана. Вона також може бути конструктивною. Згадуйте про когнітивний дисонанс і не ховайте від нього голову в пісок.

Текст опубліковано з дозволу автора

Оригінал

Приєднуйтесь донашого телеграм-каналу Мнения НВ

Леон Фестінґер — Вікіпедія

|портрет=

Леон Фестінґер
англ. Leon Festinger
Народився	8 травня 1919(1919-05-08)[1][2] Мангеттен, Нью-Йорк, штат Нью-Йорк, США
Помер	11 лютого 1989(1989-02-11)[1][2] (69 років) Нью-Йорк, штат Нью-Йорк, США[3] ·злоякісна пухлина
Громадянство (підданство)	США
Діяльність	психолог, викладач університету
Alma mater	Університет Айови
Сфера інтересів	психологія
Заклад	Університет Мічигану і Міннесотський університет
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	Доктор філософії з психології
Науковий керівник	Курт Левін
Відомі учні	Зімбардо Філіп, Аронсон Елліот[en], Стенлі Шехтер
Член	Національна академія наук США, AAAS і Американська академія мистецтв і наук
Відомий завдяки:	теорія когнітивного дисонансу
Нагороди	АПА «За видатний науковий вклад», 1959 рік

Леон Фестінґер (англ. Leon Festinger; *8 травня 1919, Нью-Йорк — †11 лютого 1989) — американський психолог, автор теорії когнітивного дисонансу та теорії соціального порівняння^[en].

Фестінґер став основною фігурою повороту післявоєнної соціальної психології до експериментальних методів. Окрім теорії когнітивного дисонансу, відома також висунута Фестінґером теорія соціального порівняння, відповідно до якої людина здебільшого оцінює себе та свою поведінку, порівнюючи з іншими людьми та їх поведінкою.

Серед найвідоміших учнів Фестінґера — Аронсон Елліот^[en], Філіп Зімбардо та Стенлі Шехтер.

Фестінґер був незмінним членом Американської психологічної асоціації та Американської академії наук і мистецтва. За видатний науковий вклад був нагороджений премією Американської психологічної асоціації.

Леон Фестінґер народився 8 травня у 1919 році в Нью-Йорку в сім’ї емігрантів із Росії, Алекса Фестінґера та Сари Соломон, отримав ступінь бакалавра в 1939 в коледжі Нью-Йорк Сіті.

Психологією захопився ще в юнацькому віці. В 1937 році вступив до Університету Айови. На той момент там працював Курт Левін, який емігрував із Німеччини, він став его учителем та наставником. Під його керівництвом Леон у 1942 році отримав степінь по психології. Після чого працював асистентом Левіна в дослідному центрі групової динаміки в MIT.

З 1943 по 1945 рік Фестінґер працює психологом в університеті Рочестера. В 1945-1948 роки він був професором дослідницького центру групової динаміки. В 1951 році став професором в університеті Міннесоти, а з 1955 протягом 13 років був професором Стенфордського університету.

З 1968 і до своєї смерті 11 лютого 1989 року в  Нью-Йорку в віці 70 років — професор Нової школи соціальних досліджень у Нью-Йорку.

Фестинґер став основною фігурою повороту післявоєнній соціальної психології до експериментальних методів. Крім теорії когнітивного дисонансу, відома також висунута Фестинґером теорія соціального порівняння (Social comparison theory), згідно з якою людина в більшості випадків оцінює себе і свою поведінку на основі порівняння з іншими людьми та їх поведінкою.

Теорія когнітивного дисонансу[ред. | ред. код]

В 50-х роках ХХ століття Леон створив свою теорію, яка отримала назву когнітивного дисонансу (з латинської конгніто — «пізнання») або словосполучення «когнітивний дисонанс» походить від англійських термінів: «cognition» — знання + «dissonance» — невідповідність, розбіжність. Теорія когнітивного дисонансу — одна з «теорій відповідності», що  ґрунтуються на приписуванні особистості прагнення до зв’язного і впорядкованого сприйняття свого ставлення до світу. А саме теорія когнітивного дисонансу була сформульована Фестінгером в 1957 на основі теорії польової поведінки Курта Левіна та теорії структурного балансу Ф. Хадера. Поштовхом до неї послужило вивчення чуток, що поширилися внаслідок землетрусу в одному з північноамериканських штатів. Пояснюючи походження цих чуток та причини повсюдної віри в них, учений зробив висновок, що люди прагнуть до внутрішньої рівноваги між одержуваною інформацією та особистими мотивами їх поведінки.

До цих досліджень роль когнітивних складових мотиваційного процесу оцінювалася недостатньо. У даній теорії був реалізований основний принцип гештальтпсихології: динаміка розвитку визначається досягненням гарного гештальту. Було постульовано, що індивід прагне до гармонії когнітивних репрезентацій будь-яких знань, думок, переконань про навколишній, про себе, про чиє-небудь поведінці. Дисонанс цих репрезентацій переживається як щось неприємне, що потрібно максимально редукувати. Тому якщо індивід зустрічається з суперечливими уявленнями, то у нього з’являється особлива мотивація, яка веде до зміни поведінки — або одне з уявлень переглядається, або шукається нова інформація.

У теорії когнітивного дисонансу логічно суперечливим до знань про один і  той же предмет приписується статус мотивації, покликаної забезпечити усунення почуття дискомфорту, яке виникає при зіткненні з протиріччями, за рахунок зміни наявних знань або соціальних настанов. Вважається, що існує комплекс знань про об’єкти та людей, названий когнітивної системою, який може бути різного ступеня складності, узгодженості та взаємозв’язку. При цьому складність когнітивної системи залежить від кількості і різноманітності включених в неї знань. За класичним визначенням Л. Фестінґера, когнітивний дисонанс — це невідповідність між двома когнітивними елементами  — думками, досвідом, інформацією, тощо, при якому заперечення одного елементу випливає з існування іншого, і пов’язане з цією невідповідністю відчуття дискомфорту, інакше кажучи, відчуття дискомфорту виникає при зіткненні в свідомості логічно суперечливих знань про одне й те ж явище, подію, об’єкти. Теорія когнітивного дисонансу характеризує способи усунення або згладжування цих протиріч і описує те, як це робить людина в типових випадках.

Фестінґер помітив, що люди прагнуть до деякої узгодженості як бажаного внутрішньому стану. Якщо виникає суперечність між тим, що людина знає, і тим, що вона робить, то це протиріччя прагнуть якось пояснити і, швидше за все, виставити його як таке, яке не містить протиріччя, заради того, щоб знову досягти стану внутрішньої когнітивної узгодженості. Далі Л. Фестінґер пропонує замінити термін «протиріччя» на «дисонанс», а «узгодженість» на «консонанс», оскільки ця остання пара термінів здається йому більш нейтральною, і тепер сформулювати основні положення теорії. Вона може бути викладена в трьох основних пунктах:

а) між когнітивними елементами може виникнути дисонанс;

б) існування дисонансу викликає прагнення зменшити його або запобігти його зростанню;

в) прояв цього прагнення включає: або зміну поведінки, або зміну знань, або обережне, вибіркове ставлення до нової інформації.

Як ілюстрацію наводять вже  загальний приклад з курцем: людина курить, але разом з тим знає, що куріння шкідливе; у нього виникає дисонанс, вийти з якого можна трьома шляхами:

а) змінити поведінку, тобто кинути курити;

б) змінити знання, в даному випадку — переконати себе, що всі міркування про шкоду куріння, щонайменше перебільшують небезпеку, а то і зовсім недостовірні;

в) обережно сприймати нову інформацію про шкоду куріння, тобто просто ігнорувати її.

Тобто Фестінґер вважав, що людина прагне позбутися такого дисонансу. Наприклад індивід може ігнорувати нову інформацію, щоб не створювати протиріч. Адже можна переконати себе, що протиріччя не існує. В своїй роботі він наводить приклад виключення конфлікту. Якщо людина змушує себе посміхатись, коли їй сумно (тобто знаходиться у когнітивному дисонансі), то вона в якийсь момент відреагує: або припинить прикидатись, або повеселішає настільки, що це вже не буде прикидатись.

В рамках досліджень, присвячених теорії когнітивного дисонансу, Л. Фестінґер провів спільно з Дж. Меррілл Карлсмітом^[4] практичний експеримент зі зміни сформованого уявлення. Учасниками досвідження стали дві групи студентів, яких протягом години примушували займатися абсолютно нудною справою: закручувати гайки або перекладати з місця на місце дрібні деталі. Після закінчення цього часу їх попросили розповісти іншому учаснику експерименту, ще не брав участі, про це заняття як про дуже цікаве та розважальне проведення часу. При цьому в одній групі студентам заплатили за це по 20 доларів, а в іншій — всього по долару. В кінці дослідження психологи попросили студентів розповісти, наскільки їм самим сподобалося заняття. В результаті вчені зіткнулися з наступною картиною: ті, хто отримав по 20 доларів, не змінили своє сформоване уявлення і продовжували вважати перекладання гайок нудним заняттям. Ті ж, хто не отримав достатнього зовнішнього виправдання своєї брехні, говорили, що заняття було цікавіше, ніж насправді, як висловився Фестінґер: «вмовляли самі себе».

Таким чином, студенти , на думку вчених, прагнули подолати конгнштивний дисонанс, неусвідомнлено посинаючи вірити в те, що говорили. Цей експеримент мав і практичне значення, підтвердивши один з основних принципів виховання. Метод заохочень і покарань, поширений у багатьох сім’ях при вихованні дітей, насправді зовсім неефективний. Якщо потрібно змінити уявлення людини про що-небудь, то висока нагорода, навпаки, зміцнить його. Необхідно, щоб людина сама все зрозуміла, без зовнішнього впливу, будь то заохочення або осуд.

Таким чином, теорія когнітивного дисонансу швидко знайшла застосування в педагогіці. З її допомогою можна виробити у дитини певне ставлення, наприклад до агресії або чесності, чуйності. Створюючи у нього почуття дисгармонії, педагог тим самим підштовхує його до встановлення певної думки. Ця «когнітивна» педагогіка стала своєрідною противагою педагогіці «біхевіорістскої», яка стверджувала, що всі аспекти поведінки можна побудувати за допомогою простої системи «стимул-реакція». Л. Фестінґер зовсім не відкидав досягнення біхевіористів, він лише стверджував, що далеко не всьому можна навчити таким способом.

Вчений вважав, що якщо прості елементи поведінки можуть бути закріплені за допомогою різних стимулів, то зміна думки може бути досягнута тільки за допомогою когнітивних методів. Застосовуючи когнітивний дисонанс можна «достукатися» до людини, вплинути на зроблений ним вибір. Явище когнітивного дисонансу може мати не тільки позитивні, але і негативні наслідки. Поряд з забобонами і різними помилками, які властиві всім людям, наслідками можуть бути нечесність і обдурювання, які зазвичай призводять до негативних наслідків. Дослідження, проведені Л. Фестінґером, є надзвичайно важливими для багатьох наук, зокрема для педагогіки та соціології.

Теорія соціального порівняння[ред. | ред. код]

Так або інакше, але в разі оцінки аспектів власної особистості людина порівнює себе з іншими. Цей процес описує теорія соціального порівняння^[5] Леона Фестінґера. Відповідно до цієї теорії, при відсутності об’єктивних стандартів для оцінки своїх особистісних рис і якостей людина шукає інших людей, щоб через порівняння з ними оцінити себе. Спочатку він стикається з проблемою: дуже широкий вибір варіантів для порівняння і немає чіткого уявлення про те, з ким, власне, себе порівнювати. І тоді людина знов-таки орієнтується на інших: з ким порівнюють себе вони? Так само йде оцінка свого зовнішнього вигляду . Якщо у нас немає об’єктивного стандарту, то ми покладаємося на думку оточуючих про нашу зовнішність . Таким чином, йде мова про нашу зовнішність, наші здібності, думки щодо кого — небудь або чого-небудь, навіть про почуття, які ми відчуваємо, — у всіх цих випадках ми орієнтуємося, на думку Фестингера, на зовнішність, здатності, думки і почуття інших людей, тобто на наше соціальне оточення.

У 1959 році Фестінґер був нагороджений премією Американської психологічної асоціації «за видатний науковий внесок».

• Фестингер Л. Теория когнитивного диссонанса = A theory of cognitive dissonance / [Пер. А. Анистратенко, И. Знаешева]. — СПб.: Ювента, 1999.

Видання англійською мовою:

• Wish, expectation and group standards as factors influencing level of aspiration // Journal of Abnormal and Social Psychology, 1942
• A theoretical interpretation of shifts in level of aspiration / Psychological Review, 1942
• A theory of social comparison processes / Human Relations, 1954
• A theory of cognitive dissonance, 1957
• Conflict, decision, and dissonance, Stanford, 1964

Видання російською мовою:

• Теория когнитивного диссонанса = A theory of cognitive dissonance / Пер. А. Анистратенко, И. Знаешева. — СПб.: Ювента, 1999

Теорія когнітивного дисонансу л. Фестингера

Теорія
когнітивного дисонансу, створена в 1957
році, і являє собою продовження розробки
ідеї «соціального порівняння», якою
Л.Фестінгер
займався
значно раніше.
У цій області
він виступає як учень і послідовник
К.Левіна.

Вихідним
поняттям для нього є
„потреба в оцінюванні людиною себе з
навколишніми”.

Л.
Фестингер
припустив, що тенденція порівнювати
себе з
іншими зменшується,
якщо розходження
між моєю думкою або здібністю
та думкою або здібністю
іншого зростає.
Водночас, він зауважує,
що мінімальна
відмінність думок веде
до конформізму — особистість
легко змінює
думку, яка незначно відрізняються
від інших.

Л.Фестингер
пропонує замінити термін „протиріччя”
на „дисонанс”, а „погодженість”
на „консонанс”,

Під
дисонансом
він має на увазі будь-яку розбіжність
між нашими думками, здібностями,
знаннями й відповідними характеристиками
навколишніх.

Основні
положення
теорії:

а)
між когнітивними елементами може
виникнути дисонанс;

б)
існування дисонансу викликає прагнення
зменшити його або перешкодити його
зростанню;

в)
прояв цього прагнення включає: або зміну
поведінки,
або зміну
знань, або обережне відношення
до нової інформації.

Як
приклад наводиться ситуація: людина
курить,
але разом з
тим знає, що паління шкідливе. У неї
виникає дисонанс, вийти з якого можна
трьома шляхами:
а) змінити поведінку,
тобто кинути палити;
б) змінити знання, у цьому випадку —
переконати себе в тім,
що всі міркування про шкоду паління як
мінімум
недостовірні, перебільшують небезпеку;
в) обережно ставитися
до нової інформації щодо шкоди паління,
тобто попросту ігнорувати її.

В
80-90х р.
виник
неодисонанс,
який наголошує, що дисонанс виникає у
випадках невідповідності самих
значимих
для людини міркувань, що входять у її
Я-Концепцію.

Усі
запропоновані теорії мають певні
недоліки, такі як недостатня визначеність
з головними поняттями й обмеженість
когнітивної структури індивіда трьома
елементами.

2.4 Психоаналіз в соціальній психології

Сучасні
психоаналітичні уявлення про групові
процеси своїм корінням уходять до
соціально-психологічних поглядів
З.Фрейда.

Відомо,
що З.Фрейд
пояснював особистість
невротика через розкриття психологічних
механізмів такої первинної групи, як
родина.
Надалі ці механізми були покладені
в основу інтерпретації міжособистісних
відносин.

У
груповій психології З.Фрейда ключовою
фігурою є лідер. Саме відношення
членів групи до лідера є
зв’язком
першого порядку — воно в певному
змісті
детермінує відносини
членів групи один до одного. У випадку
порушення зв’язків
з
лідером група розпадається. Ідентифікація
з
лідером аж ніяк не припускає
однозначно позитивних почуттів стосовно
нього.
Навпроти, З.Фрейд розглядає ідентифікацію
з
лідером як механізм захисту проти
ворожих почуттів до лідера і як непрямий
спосіб стати лідером.

До психоаналітичних
теорій відносять:

1) динамічна теорія
функціонування групи (В.Байон).

2) теорія
розвитку групи (В.Бенніс, Г.Шепард)

3)
тривимірна теорія інтерперсональної
поведінки (В.Шутц)

Динамічна теорія функціонування групи (в.Байон)

Основний
емпіричний матеріал В.Байон
одержував
в області
психотерапії у 50-х
р.

Об’єктом
спостережень з’явилися
терапевтичні групи. На його думку, група
– це макроваріант індивіда, і, отже,
вона характеризується тими ж параметрами,
що й окрема особистість,
тобто потребами, мотивами, цілями.

В.Байон
виділив 2 рівні функціонування групи
(внутрігрупової активності):

1. Рівень
   свідомої активності
   (діяльність групи спрямована
   на рішення
   поставлених завдань).

2. Рівень
   несвідомої активності
   (рівень групової культури, що утворився
   на основі синтезу індивідуальних
   цінностей, потреб і інтересів
   членів цієї групи)

Між
цими рівнями можуть виникати конфлікти
в силу
невідповідності вимог діяльності й
моральних принципів її виконання.

Результатом
цього може
бути або протистояння групи вимогам
ситуації, або ігнорування ситуації, або
ігнорування культури на користь вимогам
ситуації.

У
більшій своїй частині висловлені
В.Байоном
положення
емпірично й експериментально не
перевірялися й не одержали
особливого поширення
в соціальній психології. Вони цікаві
лише в тім відношенні,
що відбивають
проблему можливості аналізу групи як
системи за аналогією із системою
«особистість»,
що, безсумнівно, заслуговує на увагу.